Війна в Польщі - Марцін Вивал

Ця книга народилася через розчарування. Мої та моїх співрозмовників. Дозвольте мені почати з кількох історій. Незабаром після нападу Росії на український Крим і Донбас відбулися навчання з врегулювання криз, організовані НАТО. У навчаннях взяли участь найвищі військові та цивільні інституції всіх двадцяти восьми країн НАТО, які безпосередньо стосувалися гібридної загрози з боку Росії. Брали в них участь і польські інституції – але в дуже специфічний спосіб. Польського президента вони не цікавили, тому він їх проігнорував. Прем'єр-міністр зробив те саме. У міністра національної оборони були й важливіші справи, і принаймні він призначив на навчання когось із чиновників міністерства. Незважаючи на те, що навчання проводилися кілька днів цілодобово, чиновниця на першому брифінгу повідомила, що вночі в міністерстві ніхто не працює і вона цього робити не має наміру. – Росія просто атакувала нас, а через параліч прийняття рішень ми нічого не робили, тому що в міністерстві всі спали. У Брюсселі цікавилися, чи хочемо ми взагалі захищати власну країну – розповідає офіцер, який бере участь у цих навчаннях. І наступна історія. У 2024 році – через два роки після повномасштабної агресії Росії проти України та розпалу війни – у Варшаві організували інші навчання. Вони зімітували наступ Росії на столицю. Навчання проходили в кількох місцях по всьому місту одночасно. Одним із найцікавіших місць став Filtry у Варшаві, куди без відома персоналу увірвалися терористи в масках і розмістили вибухівку на ємностях з хлором. Підрив таких контейнерів у центрі міста становив би смертельну загрозу для мешканців. Тому служби вирішили використати пристрої для порушення радіохвиль, які мали завадити терористам підірвати вибухівку за допомогою радіо. Незабаром з'ясувалося, що ці системи порушували зв'язок не тільки терористів, але і зв'язок служб, призначених для їх нейтралізації. Більше того, їх фактичне використання паралізувало б функціонування великої території в центрі міста, зокрема блокувало б зв’язок між літаками, що летіли туди, та диспетчерською вежею аеропорту імені Шопена, що призвело б до ризику авіакатастрофи. І це був лише початок помилок і несподіванок, серед яких розрядка батареї в спостережному безпілотнику в критичний момент операції або неможливість бійців дістатися до місця у години пік. – Зайве говорити, що навчання визнали неймовірним успіхом, і наприкінці керівники та політики привітали себе з добре виконаною роботою, – завершив розповідь посадовець, який займається питаннями безпеки в місті, з яким я спілкуюся в цій книзі. Ці історії демонструють вигадку про те, що влада годує поляків, переконуючи їх будувати систему, стійку до російської агресії. Книга заснована на багатогодинних розмовах з фахівцями у сфері військової підготовки, резерву, авіації, артилерії, бронетанкових військ, безпілотників, порятунку на полі бою, штучного інтелекту, цивільного захисту та укриття людей. У цих розмовах важко бути оптимістом. Але це не було їхньою метою. Для нації, яка стоїть перед війною, реалізм важливіший за оптимізм.